Вірші українською

не міряти ж все тобою
глухим мовчанням твоїм
водою-дзвоном співають
струмки немов солов’ї…

Сонце зустрічається із вічною мерзлотою,
І дивується: “Що за фігня, що взагалі з тобою?
Я ж бо зірка, ну жовта, ну вже яка там не є, –
Подивися сюди, відгукнись, я ж бо кличу тебе…

Війна вбиває вродливих –
І дивишся ти на світлини,
Захоплено ти зітхаєш:
“Ох, сама досконалість…”…

Риба у нього в руках золота,
Руки його золоті,
Та темна шкіра на сильних оцих руках –
Поки дійшов до тихої бухти,
Де зміг спокійно закинути сіті,
Сонце обпалило в чужих краях…

На думку риби, найважливіше – це вода.
Ми – неповноцінні риби: жити не можемо у льодах,
Щоб зверху – синє; якщо і чорне – нехай хоч білі там мерехтять,
А якщо там синє – нехай по ньому білі чи навіть сірі летять…

Камінь кам’яними руками
Ніжно обіймає кришталевий камінь…

Мій улюбленець зветься Тривога.
Він сидить на плечі і пильно
В далечінь глядить, не відірветься…

Так, ми живі – то властивість нас,
А не тих, хто нами любимий:
На дні очей – зелена весна,
І рядки, від яких горимо…

говорити кохання кохання не бачу обличчя в вікні монітора
о кохання розтоплюй мене і топи нескінченні повтори повтори…

Люди завжди прикрашали те, чим вони убивали:
Бач, візерунки на сталі і позолота по сталі…