Камінь кам’яними руками
Ніжно обіймає кришталевий камінь,
Каже: “Так, хворі ми з тобою,
Ми холодні та мовчазні від болю,
Життя, коли від нас – із нас! – ішло,
Зафіксувало, твердим зробило все, що могло,
І хто став поглядом прозоріше скла,
І у кого вся туга стекла…”
Камінь кам’яними руками
Обіймає і каже: “Не канеш,
Тріщини, так, і небуття жахи,
Але зможу втримати, здержати,
Хай напружуючи всі свої рудні жили.
Ти ще зможеш пожити”.
“Дорогесенький, дякую красно, – кристал відповідає.
– Я, хоч і дуже втомився, але тримаюсь”.
Камінь кам’яними руками
Обіймає – на дні, у скалах,
Один із них слюдою сяє,
Інший різнокольорові відблиски догори пускає,
І вони, немовби човники та на воду, –
У світ, де немає щастя, та є свобода,
Де багато били, де багато болю-нещастя,
Але мрії там – рожеві, блакитні, сріблясті,
Діамантові.
2026.01.10