Вірші українською

Коли сховалась доля, не знайти –
Синиця, малий равличек, перлина…

Ти переплавив мене: лава переплавляє камені,
Те, чим була я, – слабкою, неладною, – кануло…

Твоє мовчання повітря згущує так,
Що жоден птах не літа…

любов не кінчається ніколи як листя золотиться
воно опадає й вітер його забирає у синю воду
воно стає дзвінкими рибами золотими
потім вони опадають на дно і далі вже відблиск…

Тіло моє мережею стало —
Щастя вона спіймати нездатна.
Хвилі кидають її на каміння —
Зашивати доводиться дірки…

на цій на залізній землі та на цій на багряній воді
метелик я швидко лечу водомірка я легко пливу
і тягнуться крила до сонця і світиться радість тоді
тепло безтурботність і вітер й простори невже я живу…

В цьому світі, де білі нитки стирчать із усіх візерунків,
Де ще спробуй зігрійся, серед самотності крижаної
Розраховуємо не вимерти (щось таке собі міркували і трилобіти)….

– Жар пригаси, драконова дочко, –
Пломінь очей пропікає лід мій,
Там, де зима, струмки не потрібні,
Гірко-солена вода ця змерзла…

це тому що вірші коли головою об сіру стіну
відчуваючи можна жити можна на це спиратись
ось стіна вона із грубого каменю не з туману
так холодна вона так тверда вона непохитна