مَجْنُونِ

Біля Герри на шляхах бажання, туги, східного вітру
Замітає сліди наметів вітер солоний східний…

Возле Герры на путях желанья, тоски, восточного ветра
Заметает следы шатров солёный ветер восточный…

І спитали вони: “Де дім її і хто вона взагалі?”
І сказав я: “Сонце вона, і дім її – небеса”…

И спросили они: “Где находится дом её и кто вообще она?”
И сказал я: “Солнце она, и дом её – небеса”…

Сумував: сьогодні на чужині він у домі не перебуває,
Хоча і всією своєю душею вигнанець цього бажає…

Так печален он: не был этим вечером в доме страны чужой,
Хоть стремится к нему изгнанник отчаянно, всей своею душой.

І сказали вони: “Якби ти захотів, ти про неї би позабув”.
Відповів я їм: “Воістину я не хочу цього.
Неможливо це. Адже кохання підвісило серце мені,
Як в колодязі на мотузці цебро – не дістати інакше води…

И сказали они: “Если б ты захотел, ты про неё бы забыл”.
И ответил я им: “Не хочу я этого, не хочу.
Невозможно это. Любовь ведь подвесила сердце мне,
Словно в колодце на верёвке ведро – не достать иначе воды…

Якщо я мав би два серця – легко прожив би з одним я,
Інше б залишив конати від тортур любові до тебе,
Але одне в мене серце, й воно у полоні пристрасті,
І не тішить життя його, й смерть не підходить ближче…

Если б имел два сердца я – легко бы прожил с одним,
Другое оставил бы – мучаться от пыток любви к тебе,
Но сердце только одно у меня, и страсти подчинено,
И равно не радует жизнь его, и не близится смерть….