І сказали вони: “Якби ти захотів, ти про неї би позабув”.
Відповів я їм: “Воістину я не хочу цього.
Неможливо це. Адже кохання підвісило серце мені,
Як в колодязі на мотузці цебро – не дістати інакше води.
І така любов до неї у моєму серці зросла,
Що їй меж немає, хоч ти як гони її геть!
…Та, хто дорікає мені, – розрізає мене докорами на шматки,
Заборони обвинувачів – скорботу несуть і біду…
2025.07.31
Оригінал (автор – Маджнун):