Веют – да нет, не веют –
Июльской ночи крылья.
Так легко опустилась
На долину, где камни,
Так осветила горы,
Поток так осеребрила!..
Тихо-тихо в долине.
По диким скальным изломам
Чернеют тени глубоко,
Здесь заросли чертополоха,
Там россыпью кости белеют,
Которые смерть раскидала.
Тихо-тихо в долине.
Только цикады стрекочут.
Словно ручьёв журчанье,
Словно, растаяв, струятся.
Веют – да нет, не веют –
Июльской ночи крылья.
2025.11.03
Оригинал (автор – Владимир Свидзинский):
Віють – не віють
Віють – не віють
Крила серпневої ночі.
Як легко упала вона
На каменисту долину.
Як освітила гори,
Як потік розсрібнила!…
І тихо в долині.
По диких заломах скель
Чорніють тіні глибоко,
Тут кущі будяків,
Там білі кості,
Що смерть розкидала.
І тихо в долині.
Тільки цикади сюрчать.
Наче струмочки течуть,
Наче розточені ллються.
Віють – не віють
Крила серпневої ночі.