Всё, что в глаза мне бездонно вонзается
Свежестью света и тонкими иглами,
Всё, что в ушах звонким пеньем, движением,
Всё, что случилось, и всё, что неведомо,
Я ослеплён лишь его приближением,
Разум касается образов вечности —
Снов, что мне воображением начерчены,
Где относительность в мире причудливом.
В вечном луче я ловлю настоящее,
Мыслю сковать всё в кристаллы холодные,
Ясные, стойкие и неизменные —
В чащах неточности люди слоняются,
В отблесках, зыбких туманах реального,
Где-то в волокнах из мелочных циферок,
За семизначною скудною точностью.
2025.11.03
Оригинал (автор – Валерьян Полищук):
Відносність
Все, що в око моє бездонно встрягає,
Свіжістю світла, тонкими дротинами,
Все, що дзвенить у вухах моїх двиганням —
Все, що було лише, все, що незнанеє,
Лише наближенням чутким осліплений
Розум торкається тих образів вічності —
Марев, накреслених гінко уявою —
Слідів тих відносності світу химерного.
У вічному промені справжнє впіймати,
Мислю скувати в холодні кристали все,
Ясні, як числа, незміннії сталістю —
Людство тиняється в хащах наближення,
В затуманілих натяках реального,
Десь у волокнах дріб’язку числового,
За семизначною бідною точністю.