Zbigniew Herbert

Марк на добраніч лампу погаси
закрий вже книжку бо над головою
тривога срібна зоряна висить
вона чужою мовою з тобою…

Відписую я чотирьом стихіям
усе чим володів недовго…

Спокойной ночи Марк огонь гаси
захлопни книгу Ведь над головою
здесь звёзд серебряный набат висит
чужим наречьем говорит с тобою…

Я завещаю четырём стихиям
то чем владел недолго…

Грозним був його лик над водами дитинства у хмарах
(так зрідка тримав мою теплу голову він на руці своїй)
він підносився для поклоніння і не прощав провини
адже він ліси викорчовував і випрямляв шляхи
високо ніс ліхтар, коли увійшли ми в ніч…

Грозен был лик его в тучах над водами детства
(так редко держал на руке мою тёплую голову)
он возвышался для поклоненья и не прощал вины
он корчевал леса и выпрямлял тропы
высоко нёс фонарь когда мы вошли в ночь…

Ніка є найкрасивішою
коли застигла в ваганні
правиця її прекрасніша за наказ
спочиває на вітрі
та крила все ж тремтять…