Професору Генріку Ельзенбергу
Марк на добраніч лампу погаси
закрий вже книжку бо над головою
тривога срібна зоряна висить
вона чужою мовою з тобою
говорить варварство у цих словах
таке твоя латина і не знає
це страх людський одвічний темний страх
у крихкий берег битись починає
і переможе Чуєш мірний шум
припливу Грубо літери зруйнує
нестримний тут тече потік стихій
ніщо ці стіни світу не врятує
що нам у попіл дмухати ефір
мутити і на вітрові тремтіти
кусати пальці серед слів марних
тягнути за собою тінь полеглих
так краще Марку спокій ти зніми
подай мені через темряву руку
нехай тремтить коли у почуття
б’є сліпо як в слабкую ліру космос
галактики і всесвіт зрадять нас
і мудрість трав і зоряний перелік
над прірвою твоя величина
і плач мій безпорадний о Аврелій
2026.05.15
Оригінал (автор – Збігнев Герберт):
Do Marka Aurelego
Prof. Henrykowi Elzenbergowi
Dobranoc Marku lampę zgaś
i zamknij książkę Już nad głową
wznosi się srebrne larum gwiazd
to niebo mówi obcą mową
to barbarzyński okrzyk trwogi
którego nie zna twa łacina
to lęk odwieczny ciemny lęk
o kruchy ludzki ląd zaczyna
bić I zwycięży Słyszysz szum
to przypływ Zburzy twe litery
żywiołów niewstrzymany nurt
aż runą świata ściany cztery
cóż nam – na wietrze drżeć
i znów w popioły chuchać mącić eter
gryźć palce szukać próżnych słów
i wlec za sobą cień poległych
więc lepiej Marku spokój zdejm
i ponad ciemność podaj rękę
niech drży gdy bije w zmysłów pięć
jak w wątłą lirę ślepy wszechświat
zdradzi nas wszechświat astronomia
rachunek gwiazd i mądrość traw
i twoja wielkość zbyt ogromna
i mój bezradny Marku płacz