منصور الحلاج

Є у мене коханий, кого відвідую потай.
Чи з’явиться він, чи ні – цього ніколи не знаю….

Правду скажу: що і не сходить, й не заходить сонце,
Коли любов до тебе я із своїм диханням не переплітаю…

Правду скажу: и не восходит, и не заходит солнце,
Если любовь к тебе с дыханьем своим не переплету я…

Есть у меня возлюбленный, кого навещаю скрытно.
Появится или нет он – вот этого я не знаю.
За мной проследить ты не сможешь, ибо в месте укромном
Я молча ему внимаю – целиком себя в слух обращая…

Чи хтось зостанеться, якщо мене покинеш ти?
Хто запалив в мені красу? Звичайно ж, ти.
Хто для душі моєї і моєї втіхи? Ти.
Хто менш за мене й більш за мене? Звісно, ти…

Коль ты ушёл – то кто остался для меня,
И кто зажёг бы красоту меня?
Ты – для души и утешения меня,
Ты – менее и более меня!..