Місця стоянок давніх стерті піском. Любов
У серці відроджується знов, не стерти її…
ابن عربي
Хто піднявся – поразки зазнає… (من عزَّ ذلَّ إذا طالَ الزمانُ به)
Хто піднявся – поразки зазнає, коли з ним продовжиться час,
Бо ознаками вічності – зміна та переворот (вже без нас)…
Кто силён, кто возвысился, тот… (من عزَّ ذلَّ إذا طالَ الزمانُ به)
Кто силён, кто возвысился, тот – если время его продлится – падёт,
Ибо признаки вечности: измененье, поворот и переворот…
“Салам!” – кажу я Сальмі… (سَلامٌ عَلى سَلمى وَمَن حَلَّ بِالحِمى)
“Салам!” – кажу я Сальмі і тим, хто поруч з нею стоїть.
Як то і личить мені, вітаю лагідно, ніжно її…
О, голубко на тонкому дереві у землі Геліадській… (حَمامَةَ البانِ بِذاتِ الغَضا)
О, голубка на тонкому дереві у землі Геліадській,
Як же важко – бо на плечі поклали небесну цю висоту!
Хто же зможе винести тоє кохання, смуток і ніжність,
Хто же зараз ковтає невблаганного вироку гіркоту?
“Салам!” – говорю Сальме… (سَلامٌ عَلى سَلمى وَمَن حَلَّ بِالحِمى)
“Салам!” – говорю Сальме и тем, кто рядом с ней,
Приветствую нежно её, как подобает мне…
В гаю розмовляю я із кожною птахою… (أُطارِحُ كُلَّ هاتِفَةٍ بِأَيكٍ)
В гаю розмовляю я із кожною птахою –
Вона співає серед гілок сумних і густих,
І плаче вона мені про свого коханого,
А сльози печалі течуть, струмують з повік моїх…
Места их стоянок стёрты уже песком… (دَرَسَت رُبوعُهُمُ وَإِنَّ هَواهُمُ)
Места их стоянок стёрты уже песком, но любовь
Возрождается в сердце вновь и вновь, её не стереть…
Сонце пристрасті, сонце любові опромінило душі… (شمس الهوى في النفوسِ لاحت)
Сонце пристрасті, сонце любові опромінило душі –
І засяяли під ним серця, і наповнились світлом…
Солнце страсти, солнце любви озарило души… (شمس الهوى في النفوسِ لاحت)
Солнце страсти, солнце любви озарило души –
И под ним сердца засияли, наполнились светом…

