ابن عربي

Місця стоянок давніх стерті піском. Любов
У серці відроджується знов, не стерти її…

Хто піднявся – поразки зазнає, коли з ним продовжиться час,
Бо ознаками вічності – зміна та переворот (вже без нас)…

Кто силён, кто возвысился, тот – если время его продлится – падёт,
Ибо признаки вечности: измененье, поворот и переворот…

О, голубка на тонкому дереві у землі Геліадській,
Як же важко – бо на плечі поклали небесну цю висоту!
Хто же зможе винести тоє кохання, смуток і ніжність,
Хто же зараз ковтає невблаганного вироку гіркоту?

В гаю розмовляю я із кожною птахою –
Вона співає серед гілок сумних і густих,
І плаче вона мені про свого коханого,
А сльози печалі течуть, струмують з повік моїх…

Места их стоянок стёрты уже песком, но любовь
Возрождается в сердце вновь и вновь, её не стереть…

Сонце пристрасті, сонце любові опромінило душі –
І засяяли під ним серця, і наповнились світлом…

Солнце страсти, солнце любви озарило души –
И под ним сердца засияли, наполнились светом…