Місця стоянок давніх стерті піском. Любов
У серці відроджується знов, не стерти її.
Сліди колишніх домівок ось – та ось і сльози мої,
Згадаю про те, що душа таїть, – і відтаю завжди.
І навздогін промовив я (вперед пішов караван):
“Ти мене зруйнував – о той, чиє багатство – краса!
І я умився пилом, і ніжність в серці зберіг,
Якби ти любов підтвердити зміг – не взяв би відчай мене,
Того, хто в вогні печалі згорів, і хто потонув
У своїх сльозах. Він і зітхнув би – та не може уже.
О ти, хто, не кваплячись, розпалює той вогонь,
Розпали ж його! Бо пристрасті жар – справа рук твоїх!”
2026.01.02
Оригінал (автор – Ібн Арабі):