أبو نواس

Не плач ти, Лайло, і не радуйся за Хінда,
Пий за троянду з виннобарвного бокалу…

Не дорікай ти мені без потреби — лише більше спокуси в докорі,
І зціли мене тим, чим хворію я, бо хвороба і ліки — те ж саме:
І проміння сонячне зберігає келих вина від печалі,
Краплю на камінь проллєш – затремтить той від насолоди…

О коханий мій Сулеймане, заспівай та налий вина,
Та рукою своєю вмілою спрагу мою втамуй.
Якщо і вислизне келих – мені в руки свій передай:
Ми до ранку разом з тобою, і зім’ята білизна чужа…

Не упрекай ты меня без нужды, ведь в упрёке — лишь больше соблазна,
Исцели меня тем, чем болею я, ведь болезнь и лекарство — едины:
И солнечные лучи хранят чашу вина от печалей,
Каплю на камень прольёшь — и тот задрожит вдруг от наслажденья…

Милый мой Сулейман, спой и плесни мне вина,
Умелой своей рукой жажду мою утоли.
Выскользнет если бокал – мне в руки свой передай:
Вместе мы до утра, и смято чужое бельё…

Не плачь ты, Лайла, и не радуйся за Хинда,
И пей за розу ты из винноцветной чаши –
Когда глоток вина спускается по горлу,
То на щеках вдруг алым вспыхивают розы…