Найсумніше — це від’їжджати
з дому осіннього ранку
коли ніщо швидкого повернення не віщує
батьком посаджений перед будинком каштан
росте на наших очах
мати маленька
і можна її на руках носити
на полиці банки
в яких варення
мов богині з солодкими вустами
що зберегли смак
вічної молодості
армія у кутку ящика вже
до кінця світу олов’яною буде
а бог всемогутній, який домішував
гіркоту до солодкості
висить на стіні безпорадний
і намальований кепсько
Дитинство як стерте обличчя
на золотій монеті,
що дзвенить чисто.
2025.09.05
Оригінал (автор – Тадеуш Ружевич):
Kasztan
Najsmutniej jest wyjechać
z domu jesiennym rankiem
gdy nic nie wróży rychłego powrotu
Kasztan przed domem zasadzony
przez ojca rośnie w naszych oczach
matka jest mała
i można ją nosić na rękach
na półce stoją słoiki
w których konfitury
jak boginie ze słodkimi ustami
zachowały smak
wiecznej młodości
wojsko w rogu szuflady już
do końca świata będzie ołowiane
a Bóg wszechmocny który mieszał
gorycz do słodyczy
wisi na ścianie bezradny
i źle namalowany
Dzieciństwo jest jak zatarte oblicze
na złotej monecie która dźwięczy
czysto.