Иду я полем, полем,
Ржаною волей…
Вот кажется, что мавка возьмёт — и выглянет,
И улыбнётся, а глаза — с поволокою,
Она протянет руки: “К себе возьми меня!
Гляди, как тучи тают в глубоком небе, —
Так молодость промчится твоя, мой милый…
Зелёные ресницы у ржи исчезнут —
Я в поле зрелом жить перестану вовсе”.
Иду полями зеленоволнистыми —
А в солнечных лучах чертит белым ласточка,
А за межой русалочки полевые…
Глаза их из-за ржи васильками синеют,
разносится в колосьях их смех серебряный —
И песня мавок:
“Шуми ты, рожь высокая,
Шуми,
Раскинь ты косоньки поблёкшие,
Как мы,
Волнуй колосьев шёлковую
Бахрому,
Я груди изнемогшие
К волнам прижму…
Ты приходи ко мне, мой милый,
Все эти дни,
Ведь полю этому и ты, и я —
Сродни”.
Иду я среди поля, иду,
Иду;
А голова закружится —
Упаду,
Прильнёт, прижмётся мавочка,
Словно сон,
И защекочет, буду ею
Пленён.
2026.05.31
Валерьян Полищук, авангардист (по форме – но, как видно, не всегда по содержанию), сторонник универсального искусства… Расстрелянное Возрождение, да.
Оригинал (автор – Валерьян Полищук):
На Мавський Великдень
Іду полями, полями,
Поміж житами…
Так і здається, що мавка вигляне,
Усміхнеться очима, повитими поволокою,
Простягне руки: “Візьми мене до себе, візьми мене;
Поглянь, як хмари розтали у небі глибокому,—
Так і молодість твоя пролине, милий мій…
Тоді, як жито буде без зелених вій,
Для поля зрілого я жити перестану”.
Іду полями зеленохвилястими —
У промінні сонця черкає білим ластівка.
За межею польові русалки…
Виглядають волошками з-поміж жита сині очі їх,
Розлягається в колосі срібний шелест-сміх —
Співають мавки:
“Шуми, шуми ти, житечко,
Шуми,
Розкидай споловілі косоньки,
Як ми,
Хвилюй шовковий колос свій,
Хвилюй,
Нехай зомлілі грудоньки
До хвиль тих притулю…
Приходь до мене, милий мій,
Щодня,
Бо лан широкий, ти і я —
Рідня”.
Іду посеред поля я,
Іду;
Голівонька вже крутиться —
Впаду,
Тоді надлине мавонька,
Як сон,
Пригорнеться і лоскотом
Візьме в полон.