Так, може бути, кістка я трефна, і
себе я сам не можу зрозуміти,
як можна бути в спокої, не знаю,
життя своє не в силах охопити.
Що я знаю про погляд той глибокий,
про пальці, що рожеві, теплі й милі?
Хоч твердий погляд мій, рішучі кроки —
від серця стрімголов біжу, щосили.
Не хочу, щоби серце так тремтіло,
Щоби благало й плакало в мені; та
вже краще би воно закам’яніло,
ніж — в тріщинах — йому окостеніти.
Але я кричу тим, хто прийде слідом,
незнаним ще майбутнім поколінням:
хай те, як ми тут жили на землі цій,
не буде дивом в вашому столітті!
Там, де ваш край у літньому спокої,
про час наш, що для вас — давно минулий,
не думайте, будь ласка, ви з журбою,
нехай нас пил легенд не коронує.
Тож не вінчайте нас — немає потреби! —
ми зовсім не герої зі сказання,
ми тут були і жили просто неба
у ворожнечі, болю та коханні.
Ми клали цеглу, і стіна вставала,
і самі ми лягали там стіною,
і так польотів нам не вистачало,
так крил не вистачало за спиною!
Ішли по землі ми, вітри нас били,
на рукавах несли пил руйнування…
Ми знали, що вмирати нам судилось,
вмирати і до смерті нам співати.
І ви, у літньому навічно краї,
за нами не журитесь, не сумуйте.
До вас я звідси руку простягаю:
— Окрилені, ви нас не коронуйте!
Примітка:
“Трефна кістка” — “אַ טריפֿער ביין” — мерзотник, негідник, виродок, поганець, нелюд
Це написав тоді ще ідеалістичний і юний (йому 27, хоча за віршем здається, що десь 17) Ізі Харик. До того, як його вбили, – у Ніч розстріляних поетів – ще 12 років…
2026.05.31
Оригінал (автор — Ізі Харик):
…ס’קען זײַן, אַז כ’בין אַ טריפֿער ביין
ס’קען זײַן, אַז כ’בין אַ טריפֿער ביין,
,און ס’אין מײַן קאָפּ צו שטילקײט ניט געלערנט
ווייס איך ניט און קען זיך ניט אַליין
.און קען נאָך ניט אַרומטעסען מײַן לעבן
,װאָס ווייס איך דען פֿון אויסגערוטן בליק
?פֿון פֿינגער וואַרעמע און צאַרטע
מיט האַרטע טריט און האַרטן בליק
.אַנטלויף איך שטענדיק פֿון מײַן האַרצן
איך וויל ניט און איך קען ניט, אַז אַ האַרץ
,זאָל ציטערן, זאָל בעטן זיך און וויינען
שוין בעסער נאָר אויף שטיינער-האַרט —
.אַזוי אַ בראָך טון זיך פֿאַרשטיינערט
,פֿון דאַנען שרײַ איך אַזש צום צענטן דור
:צום צענטן, צום עלפֿטן און צום הונדערטן
אונדזער ביינערדיקע, שטײַפֿע וואָר
!זאָל פֿאַר אײַך ניט אויפֿגיין, װי אַ װוּנדער
ערגעץ דאָרט אין זומערדיקן לאַנד
מיט טעג פֿאַרבליבענע אויף שטענדיק
זאָלט איר כאָטש מיט אַ בענקשאַפֿט אין דער האַנט
.ניט קרוינען אונדז מיט שטויבן פֿון לעגענדן
זאָלט איר כאָטש ניט באַקרוינען אונדן די קעפּ
…מיט געוועבן זוניקע און דינע
מיר זײַנען דאָ געוועזן און געלעבט
.אין ליבשאַפֿטן, אין ווייטיק, און אין שׂינאה
מיר האָבן דאָ די ציגל נאָר צעלייגט
,און זיך אַליין אַוועקגעלייגט פֿאַר ציגל
ביז טיפֿן בלוט אַזוי געבענקט
.פֿאַרמאָגן אויך צוויי אומרויִקע פֿליגלען
מיר זײַנען דאָ געגאַנגען אויף דער ערד
…מיט שטויב פֿון חורבן אויף די אַרבל
און אונדז איז נאָר געווען באַשערט
.זינגענדיק דאָ לייגן זיך און שטאַרבן
זאָלט איר כאָטש דאָרט אין זומערדיקן לאַנד
.נאָך אונדז, פֿאַרבלוטיקטע, ניט בענקען
:פֿון דאַנען שטרעק איך אויס צו אײַך מײַן האַנט
!טײַערע, באַפֿליגלטע, ניט קרוינט אונדז —