Jacques Prévert

Закохані діти цілуються стоячи
На порозі ночі
Перехожі в них пальцем тичуть…

В плетеній із соломи коробочці
Вибирає батько паперу маленьку грудочку
І кидає його так
У чашу де вода
Діти дивляться як заворожені…

Апельсин на столі
На килимі сукня твоя
Ми у ліжку голі…

Міцно тримаючи за руку між рядами дерев зелених
Мармурова статуя мене веде по авеню Гобеленів…

Тисячі тисяч років
Не буде достатньо щоб ми
Сказати могли
Миттєвої вічності мить…

Три сірники один за одним запалив уночі
Перший щоби побачив я все твоє лице
Другий щоби побачив я очі твої…

Тисячі птахів летять до вогнищ
тисячі зіштовхуються падають тисячі
тисячі осліплених непритомних
тисячі гинуть…

Апельсин на столе
Платье твоё на ковре
И ты в постели моей…

Дети что любят друг друга целуются
Стоя у двери ночи
Прохожие в них пальцем тычут…

Він каже “ні” головою
але він каже “так” серцем
він каже “так” тому що подобається
він каже “ні” вчителю…