Прибоя жду я в час вечерний, чёрный,
Или чтоб месяц,
выросший в тепле,
С обрывком нежной тучи на челе,
Гравировал неспешно сад нагорный.
За горизонтом – милое мне море,
Нагорный сад уже сокрыт от глаз,
Да и луна в молчаньи не взошла,
Чтоб ласково сиял полночный морок.
И в час,
когда в краю, уже далёком,
Истаивает тихий солнца луч,
Я здесь, мечтая в каменном углу,
Лишь города суровый слышу клёкот.
2025.10.10
Оригинал (автор – Владимир Свидзинский):
Незмінно жду прибою в час вечірній
Незмінно жду прибою в час вечірній,
Або щоб місяць,
плеканий в теплі,
З тонким уривком хмари на чолі,
Замислено різьбив сади нагірні.
Та в далині зосталось миле море,
Нагірний сад далеко од очей,
І не встає німий пестун ночей
Ласкавого прилляти блиску в морок.
І в час,
коли на обрії далекім
Впадає в ніч останній струм зорі,
Я, мріючи на кам’янім дворі,
Лиш города суворий чую клекіт.