“Салам!” – кажу я Сальмі і тим, хто поруч з нею стоїть.
Як то і личить мені, вітаю лагідно, ніжно її.
Чому б їй хоча б не кивнути? Але мовчить, як німа,
Наче лялька вона – а над лялькою суду ж ніякого нема.
Опустила свій полог ніч, і рушив у путь караван,
І про чужака, що в полоні кохання, сказав я такі слова:
“Бажаннями – як голосами – у тьмі оточений він,
Всі стріли на нього націлені, і летять йому навздогін”.
І блиснула блискавка раптом, усміхнулась Сальма, –
Не зрозумів, завдяки кому розірвалась пітьма, –
Та й відповіла: “Чи мало йому, що я в серце його взята?
І вночі, і вдень він бачить мене – хіба ж це не так? Не так?”
2025.08.30
Оригінал (автор – Ібн Арабі):