1
Я обещал тебе: “Любить не буду”.
Потом я струсил – и нарушил слово.
Я обещал тебе, что не вернусь.
Я здесь.
И что смогу не умереть от страсти.
Не смог.
Так было много раз,
И открывал я двери, чтоб уйти,
И я не помню, чтобы я ушёл.
2
То, что я обещал, сильней меня.
Так что ты поутру узнаешь из газет?
Напишут: верно, он сошёл с ума,
Напишут: сам себе он вены вскрыл,
Я обещал тебе,
Что я не буду слабым.
Я был.
Что не скажу в стихах: “Глаза твои волшебны”.
Сказал.
Я обещал, что не…
И не…
И не…
И осознав, какой же я дурак, –
Смеялся.
3
Я обещал тебе,
Что не замечу облако твоих волос.
Но потекли они, как над асфальтом ночь, –
Я вскрикнул.
Я обещал тебе,
Что и в глазах твоих не утону,
Когда же их увидел – звёздный дождь –
То обмер.
Я обещал тебе
Не посылать любовного письма,
Но – как бы там ни задирал я нос –
Прислал.
Я обещал тебе,
Что отдалюсь, не буду вовсе там, где ты.
Узнал: на вечер ты приглашена.
Пришёл.
Я обещал тебе: “Любить не буду”.
Когда?
И где?
Я разве обещал? Ты точно помнишь?
Конечно же, я лгал, и в этом правда,
Но, слава тебе господи, солгал!
4
Я обещал
Так холодно, как может лишь глупец,
Готовый за собою сжечь мосты.
И втайне я решил убить всех женщин,
И начал я с тебя свою войну,
И, в грудь тебе оружие нацелив,
Упал.
Двух мирных рук увидел я изгибы –
Погиб.
Я обещал, что не… и не… и не…
И дым напрасных этих обещаний
Развеял без следа весенний ветер.
5
Я обещал тебе
Что ночью больше я не позвоню, и
Не позабочусь, если заболеешь,
Что я не буду за тебя бояться,
И что цветов тебе не подарю,
Не буду целовать тебе я руки…
Конечно же, звонил я по ночам,
Конечно же, я присылал цветы.
И как я целовал твоё лицо – до забытья.
Я обещал, что не…
И не…
И не…
И осознав, какой же я дурак, –
Смеялся.
6
Я обещал,
Что дорогое – принесу я в жертву.
Увидел кровь я на своей одежде
И понял – это я и был зарезан.
А ты не принимай меня всерьёз:
Ну да, порою мог я психовать,
Ну да, я мог и вспыхивать, и гаснуть.
Конечно же, я лгал, и в этом правда,
Но, слава тебе господи, солгал!
7
Я обещал, что всё немедленно решу,
Но я в глазах твоих заметил слёзы.
Смутился.
Увидев твои сумки на асфальте,
Я понял: смерть моя не будет лёгкой.
Ведь ты – моя страна и мой народ,
Ещё не воплощённая поэма,
И детство, и свидания в ночи,
Песнь песней,
И псалом ты,
И сиянье,
Пророчица.
8
Я обещал,
Что память о тебе сотру из жизни,
Но я не знал, что так сотру всю жизнь,
И я не знал, что ты – по сути я,
Ну разве что с поправкой небольшой.
Я – это ты.
Я обещал тебе: “Любить не буду”.
Какая глупость!
Что же сделал я с собою?
Конечно же, я лгал, и в этом правда,
Но, слава тебе господи, солгал!
9
Я обещал тебе,
Что я исчезну через пять минут.
Куда же я пойду?
Все улицы промокли под дождём.
Куда же деться мне?
Ведь в переполненных кафе никто не ждёт.
Куда я поплыву один,
Когда ты – море,
И паруса,
И странствие само?
Послушай, можно
Я тут останусь, ну, минут на десять,
Пока не перестанет литься дождь?
Конечно, я уйду, как только тучи
Рассеются, когда утихнет ветер.
А если нет –
Тогда я буду гостем у тебя
До самого рассвета.
10
Я обещал тебе, что я любить
Не буду, как безумный, вновь и вновь,
Как птицы, что на яблони слетелись,
Клюют плоды, – нет-нет, я так не буду,
Не буду гладить я твоих волос во сне,
О, мой котёнок нежный.
Я обещал тебе, что не сойду с ума тогда,
Когда прижмусь к тебе, о звёздочка босая,
Что обуздаю непокорный жар.
И счастлив я, что этого не сделал,
И что в любви я дохожу до края,
Так было в прошлом, так же и сейчас.
11
Я обещал тебе:
Что целый год в любви я не признаюсь,
Что целый год лицо своё не скрою
Среди твоих волос – густого леса,
Что целый год не собирать мне жемчуг
На побережье глаз твоих озёрных.
Ну как я мог сказать такую глупость,
Когда твои глаза весь мир вмещают?
Неужто ранить я сумел и мрамор?
Между тобой и мной
Хлеба кусок и соль
Налитое вино,
Гуление голубей,
Начало ты всем вещам
И благо ты для всего.
12
Я обещал тебе,
Что не вернусь.
Я здесь.
И что смогу не умереть от страсти.
Не смог.
То, что я обещал, сильней меня.
Что сделал я с собою?
Конечно же, я лгал, и в этом правда,
Но, слава тебе господи, солгал!
2024.02.26
Оригинал – автор Низар Каббани
1
وعدتك أن لا أحبك
ثم أمام القرار الكبير، جبنت
وعدتك أن لا أعود
وعدت
وأن لا أموت اشتياقاً
ومت
وعدت مراراً
وقررت أن أستقيل مراراً
ولا أتذكر أني استقلت
2
وعدت بأشياء أكبر مني
فماذا غداً ستقول الجرائد عني؟
أكيدٌ ستكتب أني جننت
أكيدٌ ستكتب أني انتحرت
وعدتك
أن لا أكون ضعيفاً
وكنت
وأن لا أقول بعينيك شعراً
وقلت
وعدت بأن لا
وأن لا
وأن لا
وحين اكتشفت غبائي
ضحكت
3
وعدتك
أن لا أبالي بشعرك حين يمر أمامي
وحين تدفق كالليل فوق الرصيف
صرخت
وعدتك
أن أتجاهل عينيك، مهما دعاني الحنين
وحين رأيتهما تمطران نجوماً
شهقت
وعدتك
أن لا أوجه أي رسالة حبٍ إليك
ولكنني – رغم أنفي –
كتبت
وعدتك
أن لا أكون بأي مكانٍ تكونين فيه
وحين عرفت بأنك مدعوةٌ للعشاء
ذهبت
وعدتك أن لا أحبك
كيف؟
وأين؟
وفي أي يومٍ تراني وعدت؟
لقد كنت أكذب من شدة الصدق،
والحمد لله أني كذبت
4
وعدت
بكل برودٍ وكل غباء
بإحراق كل الجسور ورائي
وقررت بالسر، قتل جميع النساء
وأعلنت حربي عليك.
وحين رفعت السلاح على ناهديك
انهزمت
وحين رأيت يديك المسالمتين
اختلجت
وعدت بأن لا.. وأن لا.. وأن لا..
وكانت جميع وعودي
دخاناً، وبعثرته في الهواء.
5
وغدتك
أن لا أتلفن ليلاً إليك
وأن لا أفكر فيك، إذا تمرضين
وأن لا أخاف عليك
وأن لا أقدم ورداً
وأن لا أبوس يديك
وتلفنت ليلاً على الرغم مني
وأرسلت ورداً على الرغم مني
وبستك من بين عينيك، حتى شبعت
وعدت بأن لا
وأن لا
وأن لا
وحين اكتشفت غبائي ضحكت
6
وعدت
بذبحك خمسين مره
وحين رأيت الدماء تغطي ثيابي
تأكدت أني الذي قد ذبحت
فلا تأخذيني على محمل الجد
مهما غضبت ومهما انفعلت
ومهما اشتعلت ومهما انطفأت
لقد كنت أكذب من شدة الصدق
والحمد لله أني كذبت
7
وعدتك أن أحسم الأمر فوراً
وحين رأيت الدموع تهرهر من مقلتيك
ارتبكت
وحين رأيت الحقائب في الأرض،
أدركت أنك لا تقتلين بهذي السهولة
فأنت البلاد وأنت القبيلة
وأنت القصيدة قبل التكون،
أنت الدفاتر أنت المشاوير أنت الطفولة
وأنت نشيد الأناشيد
أنت المزامير
أنت المضيئة
أنت الرسولة
8
وعدت
بإلغاء عينيك من دفتر الذكريات
ولم أك أعلم أني سألغي حياتي
ولم أك أعلم أنك
رغم الخلاف الصغير – أنا
وأني أنت
وعدتك أن لا أحبك
يا للحماقة
ماذا بنفسي فعلت؟
لقد كنت أكذب من شدة الصدق،
والحمد لله أني كذبت
9
وعدتك
أن لا أكون هنا بعد خمس دقائق
ولكن إلى أين أذهب؟
إن الشوارع مغسولةٌ بالمطر
إلى أين أدخل؟
إن مقاهي المدينة مسكونةٌ بالضجر
إلى أين أبحر وحدي؟
وأنت البحار
وأنت القلوع
وأنت السفر
فهل ممكنٌ
أن أظل لعشر دقائق أخرى
لحين انقطاع المطر؟
أكيدٌ بأني سأرحل بعد رحيل الغيوم
وبعد هدوء الرياح
وإلا
سأنزل ضيفاً عليك
إلى أن يجيء الصباح
10
وعدتك
أن لا أحبك، مثل المجانين، في المرة الثانية
وأن لا أهاجم مثل العصافير
أشجار تفاحك العالية
وأن لا أمشط شعرك – حين تنامين –
يا قطتي الغالية
وعدتك، أن لا أضيع بقية عقلي
إذا ما سقطت على جسدي نجمةً حافيه
وعدت بكبح جماح جنوني
ويسعدني أنني لا أزال
شديد التطرف حين أحب
تماماً، كما كنت في المرة الماضية
11
وعدتك
أن لا أطارحك الحب، طيلة عام
وأن لا أخبئ وجهي
بغابات شعرك طيلة عام
وأن لا أصيد المحار بشطآن عينيك طيلة عام
فكيف أقول كلاماً سخيفاً كهذا الكلام؟
وعيناك داري ودار السلام.
وكيف سمحت لنفسي بجرح شعور الرخام؟
وبيني وبينك
خبزٌ وملحٌ
وسكب نبيذٍ وشدو حمام
وأنت البداية في كل شيءٍ
ومسك الختام
12
وعدتك
أن لا أعود
وعدت
وأن لا أموت اشتياقاً
ومت
وعدت بأشياء أكبر مني
فماذا بنفسي فعلت؟
لقد كنت أكذب من شدة الصدق،
والحمد لله أني كذبت
Перевод на украинский:
1
Я обіцяв тобі, що не кохатиму.
Злякався потім – і порушив слово.
Я обіцяв тобі: не повернусь.
Я тут.
І не помру від пристрасті.
І вмер.
Так було знов, і знов, і знов,
І відчиняв я двері, щоб піти.
Не пам’ятаю, щоби я пішов.
2
Те, що я обіцяв, сильніш за мене.
Що вранці прочитаєш у газетах?
Напишуть: та він, певно, збожеволів,
Напишуть: сам собі розкрив він вени.
Я обіцяв тобі,
Що я слабким не буду.
Я був.
Не напишу в віршах про очі чарівні.
Не зміг.
Я обіцяв, що не…
І не…
І не…
І усвідомивши, який я дурень, –
Сміявсь.
3
Я обіцяв тобі,
Що і твоє волосся не помічу,
Коли воно пливе передо мною.
Але побачив – водоспад нічний –
І скрикнув.
Я обіцяв тобі,
Що і в очах твоїх не потону,
Коли ж побачив їх – зірковий дощ –
То завмер.
Я обіцяв тобі:
Не надішлю любовного листа;
Але – як би не задирав я носа –
Прислав.
Я обіцяв тобі,
Що віддалюсь, не буду зовсім там, де ти.
Дізнався: ти запрошена на вечір.
Прийшов.
Я обіцяв тобі, що не кохатиму.
Коли?
І де?
Хіба ж я обіцяв? Ти пам’ятаєш?
Звичайно ж, я брехав, і в цьому правда,
І, слава тобі господи, збрехав!
4
Я обіцяв
Так холодно, як може лише дурень,
Що згоден за собою все спалити.
Я потай вирішив убити всіх жінок,
І з тебе я почав свою війну,
І я тобі націлив в груди зброю –
І впав.
І руки я твої побачив мирні –
І вбитий.
Я обіцяв, що не… і не… і не…
І дим отих даремних обіцянок
Розвіяв начисто весняний вітер.
5
Я обіцяв тобі
Що більше я не подзвоню вночі, та
Не піклуватимусь, якщо ти захворієш,
Що я не буду за тебе боятися,
І що тобі не подарую квітів,
Не цілуватиму тобі я руки…
І звісно ж, попри все, дзвонив ночами,
І звісно ж, надсилав тобі я квіти.
І як я цілував твоє обличчя – до забуття.
Я обіцяв, що не…
І не…
І не…
І усвідомивши, який я дурень, –
Сміявсь.
6
Я обіцяв,
Що найдорожче – принесу я в жертву.
Кров на своєму одязі побачив
Та зрозумів – це я і був зарізаний.
І, чуєш, не приймай мене всерйоз:
Ну так, ну часом міг я психувати,
Спалахувати й гаснути я міг…
Звичайно ж, я брехав, і в цьому правда,
І, слава тобі господи, збрехав!
7
Я обіцяв, що все негайно вирішу,
Але в очах твоїх помітив сльози.
Зніяковів.
Побачив твої сумки на асфальті
Та зрозумів, що не помру легко я,
Бо ти – моя країна, мій народ,
Бо ти – іще не втілена поема,
Дитинство, і побачення вночі,
І Пісня над піснями,
Псалом,
І сяйво,
Пророчиця.
8
Я обіцяв,
Що пам’ять про тебе зітру з життя,
Але не знав, що так зітру життя все,
І я не знав, що ти – по суті я,
Ну хіба що з поправкою невеликою.
Я – це є ти.
Я обіцяв тобі, що не кохатиму.
Яка ж то дурість!
Що зробив я із собою?
Звичайно ж, я брехав, і в цьому правда,
І, слава тобі господи, збрехав!
9
Я обіцяв тобі,
Що зникну зараз, ну, за п’ять хвилин.
Куди піду?
Там вулиці промокли під дощем.
Куди ж мені подітись?
У переповнених кафе немає місць.
Куди я попливу один,
Коли ти – море,
І вітрила,
І мандрування ти само?
Послухай, можна
Я тут залишуся, хвилин на десять,
Поки не перестане лити дощ?
Звичайно, я піду, як тільки хмари
Розсіються, як щойно вщухне вітер.
А якщо ні –
Тоді я буду гостем у тебе
До самого світанку.
10
Я обіцяв тобі, що я кохати
Не буду, ніби божевільний, знов і знов:
Ось, бач, птахи злетілися до яблунь,
Клюють плоди, – ні-ні, я так не буду,
Не гладитиму я твого волосся уві сні,
О, кошенятику мій ніжний.
Я обіцяв: не збожеволію тоді,
Коли притиснусь до тебе, о зірко боса,
І що приборкаю я непокірний жар.
Щасливий я, що не зробив я цього,
І що в коханні доходжу до краю,
Так було і раніш, так само й зараз.
11
Я обіцяв тобі:
Що цілий рік я не зізнаюся в коханні,
Що цілий рік своє обличчя не сховаю
В твоє волосся — в чарівний цей ліс,
Що цілий рік я перлів не збиратиму
На узбережжі у очей твоїх озерних.
Ну як я міг таку сказати дурість,
Коли в твоїх очах весь світ вмістився?
Невже зумів поранити я мармур?
Зараз між нами лиш
Хліба шматок та сіль,
Та налите вино,
Та голоси голубів,
Початок ти всім речам
І благо ти для всього.
12
Я обіцяв тобі:
«Не повернуся».
Я тут.
І не помру від пристрасті.
І вмер.
Те, що я обіцяв, сильніш за мене.
То що зробив я із собою?
Звичайно ж, я брехав, і в цьому правда,
І, слава тобі господи, збрехав!