И сказала я: “Ну же, стихами обо мне говори!
Или, думаешь ты, стихи не подходят мне?”
Он ответил: “О помедли, золотое безумье моё!
Не торопись, не увеличивай скорбь во мне.
Пробовал я уже стихами воспеть тебя –
Но задача так тяжела, что не под силу мне:
Каждый шаг твой – рифма, искушение – каждый шаг,
Входишь ты – и сразу сиянье зажигаешь во мне.
Ты сама – поэма, превыше ты всех поэм,
Это ясно каждому и уж, конечно, мне.
Бледным строкам разве спорить с совершенством твоим?
Тут и гений не справится – так что куда уж мне?
Так прости же неумелость, о сердце моё,
И пусть будет любовь твоя высшей радостью мне”.
2024.02.26
Оригинал (автор – Набила Маан):
حين قلت قل فيا شعرًا
أم تراني لا تليق الأشعارُ بيا
قال مهلًا يا جنوني
لا تزيدي الأشجان فيا
إنما حاولتُ
ولكن صعبَ الأمرُ عليا
أنتِ نفسكِ شعرٌ
فاتنُ الخطواتِ بهيا
أنتِ شعرٌ يتسامى
فوق كل الأشعار جليا
كلما حاولت بشعري
أجدُ الأمر عصيا
وأعذريني يا حياتي
واجعليني بهواكِ رضيا
Перевод на украинский:
І промовила я: “Нумо, віршами говори про мене!
Чи, ти думаєш, може, що вірші не підходять мені?
Відповів він: “О, не поспішай, золоте безумство моє!
Не підганяй, скорботи не збільшуй ти у мені.
Пробував я вже віршами оспівувати тебе –
Завдання це таке важке, що не під силу мені:
Кожен крок твій – рима, спокуса – кожен твій крок,
Входиш ти – і одразу сяйво запалюєш у мені.
І сама ти – поема, вища з усіх поем,
І зрозуміло це кожному, – і, звичайно, мені.
Де блідні рядки мої – й де трансцендентність твоя?
Не впорається тут і геній – то куди ж тут мені?
Так вибач же цю невправність, серце кохане моє,
І нехай любов твоя буде подарунком мені”.