Абраму Краскіну
В сорок третьому – ідуть роки –
“Будував” дядь Бома піджаки,
Не за бариші – за просто так,
Як поему, він складав піджак;
Не для фотографії у газеті
Зводив він піджак, і другий, й третій;
Ніби можна голкою стальною
Шити долю, порвану війною.
Дім блокадний рвався на шматки,
Будував дядь Бома піджаки,
Для худих, для невагомих пліч:
Одесит, рижанин чи пскович…
А коли з’єднаються ці шви і
Виявиться: знов усі живії –
Сядуть за обіднім за столом,
Скажуть голосно: «Шабат шалом!»
Хтось будує плани, літаки…
Будував дядь Бома піджаки;
І вони – добротне це сукно –
Вилітали у нічне вікно.
Машучи нешвидко рукавами,
Невськими летіли островами,
І, хоч поруч шкірилась війна,
Пам’ятав дядь Бома імена.
Перший звався на ім’я Нахім.
Пострілу не чув – він був глухим,
Хто його убив – не зрозумів.
Другим там був книжник Хаїм-Зів,
Він і третій, що з ім’ям Ефраїм,
Перебиті взимку за сараєм…
І стояв дядь Бома край вікна,
Викликав він рідні імена.
І летіла поміж хмар міських
Зграя перелітних піджаків,
В гострих променях прожекторів,
Краєвидами вузьких дворів,
Спини в нескінченності купали,
Шепчучи кишенями-губами…
Жодної спідниці у блакиті –
Їх кравець вже інший буде шити.
2026.05.12
Оригінал (автор – Євгеній Пальцев):
Баллада о пиджаках
Абраму Краскину
В сорок третьем, смерти вопреки,
Дядя Бома «строил» пиджаки;
Не за барыши — за просто так,
Как поэму, сочинял пиджак;
Не для фотографии в газете
Возводил пиджак второй и третий;
Будто могут нитки да игла
Жизнь зашить, чтоб целою была.
Дом блокадный рвался на куски,
Дядя Бома строил пиджаки,
Для худых, невидимых плечей
Киевлян, рижан и псковичей.
А когда соединятся швы и
Все опять окажутся живые —
Сядут за обеденным столом
И произнесут: «Шабат шалом!»
Кто-то строит планы, кто — полки,
Дядя Бома строил пиджаки;
И они – добротное сукно –
Вылетали в мёрзлое окно.
И, взмахнув пустыми рукавами,
Невскими летели островами,
И, хоть рядом скалилась война,
Дядя Бома помнил имена.
Первый звался именем Нахим.
Выстрела не слышал — был глухим,
И не понял, кто его убил.
А вторым был книжник Самуил,
Он и третий с именем Эфраим
Перебиты были за сараем,
Дядя Бома, стоя у окна,
Выкликал родные имена.
И летела между облаков
Стая перелётных пиджаков,
В суетных лучах прожекторов,
Узкими пейзажами дворов;
Спины в бесконечности купали,
Шевеля карманами-губами…
Юбки не летело ни одной —
Юбки будет шить другой портной.