Оповідач:
— О ноче безплідного нуду, вона тягнеться так нескінченно, —
Не настає призначений час, благословенне «завтра».
Ось і заснув, хто дивився в темряву, ось і прокинувся знову:
Дійсність, чи сон, чи дійсність, чи сон, — самотній серед повторень.
Навіть зірка із висоти дарувала йому милосердя:
Плаче за ним, промені шле — а він усе дивиться невідривно.
Вклала йому у серце палку невгамовну спрагу
Ніжна чарівноока дівчина зі шляхетного роду.
Місця собі не знаходить — і від сердечної муки,
І від того, що для страти, вигнання — будь-якого достатньо доносу.
Дівчина:
— Зробила я пастку з очей моїх — ось він у неї й попався,
Міцно він спав, необережний, — ось і зненацька захоплений,
Як-бо це дивно, як несподівано: я і справді мисливець,
Хто, немов птаха у сітку, вловив хлопця в тонкій сорочці,
Я — ідол, що спокушає, що постав на дорозі у нього,
Я — і причина болю його, та втілюю я й спокусу,
Як дивно мені усвідомлювати все це тепер про себе…
Любий мені він — але йому служницею я не буду.
Ось він кричить від палючих мук, і вино ковтає квапливо,
Перемагає вино миттєво, вступає в голову притьмом,
Блискавки вергне з очей він тепер, гніваючись даремно,
Але ненадовго — і ось уже спить він сном непробудним.
Проливається в ньому закохана кров — але до чого страждання?
І так скажу я: о горе тим, хто буде подібний до нього!
Закоханий:
— Ні, не на тому лежить провина, і гріх не на тому, хто вбитий!
Бо ані очі його, ні рука не спричинили смерті.
І хоча це очі твої кров мою заперечують так уперто,
Але на щоках рум’янець заграв — ось він, ось він, той доказ!
Щоки твої зізнаються: вони до кровопролиття причетні,
Тож не примружуй ока лукаво, це не поможе в омані!
Воістину, не шукаю в тобі від загибелі я спасіння,
Вірю я, занапащаєш мене без наміру, ненавмисно.
Даруй-но, будь ласка, даруй мені сон, що заспокоїть пристрасть,
І, може, таки придумаєш ти, як зробити мене щасливим?
Це аж ніяк не зашкодить тобі, якщо ти зцілиш страждання
Закоханого так палко — хоч він і нижчий за тебе, й не поруч,
Але кохання йому не дає зробити жодного вдиху,
Не залишає воно йому місця живого на тілі.
Плаче про нього хай лютня його, до тебе звертаючись сумно, —
Бо завтра він перед судом постане, якщо пощастить — післязавтра,
Чи даси йому погляд узяти з собою? Кинь-но хоч погляд єдиний.
Оповідач:
— Закохані, дивимося на схід, де зоря спалахнула,
Сльозами сповняємо русла рік, що давно пересохли,
Чекає на зустрічі той, що любить, наступному дню довіряючись,
Та час — каламутний, бурхливий потік — забирає його далі й далі.
О як солодко, як чудово з коханою злуку відчути,
І якби не ці години — життя було би для нас безпросвітним.
I буде розлука, і буде вигнання — похмурі хмари загуснуть.
У серці як заховати тебе, як вберегти тебе можу?
Не ображаюся ні на кого — кохання прощає близьких,
І лише несправедливість мені душу деколи ранить.
2024.07.12
Оригінал (автор – Ібн Абі Зайд Аль-Кайравані):
ياليل الصب متى غده
أقيام الساعة موعدهُ؟
رقد السُّمَّارُ وأرّقهُ
أسفٌ للبين يردِّدُّهُ
فبكاه النّجم ورق لهُ
مما يرعاه ويرصدهُ
كلفٌ بغزالٍ ذي هيفٍ
خوف الواشين يشرِّدهُ
نصبت عيناي له شركاً
في النوم فعزّ تصيدهُ
وكفى عجباً أني قنصٌ
للسِّرب سباني أغيدهُ
صنم للفتنة منتصب
أهواه ولا أتعبدهُ
صاح والخمر جنى فمه
سكران اللحظ معربدهُ
ينضو من مقلته سيفاً
وكأن نعاساً يغمدهُ
فيريق دم العشاق به
والويل لمن يتقلَّدهُ
كلا لا ذنب لمن قتلت
عيناه ولم تقتل يدهُ
يا من جحدت عيناه دمي
وعلى خدَّيهِ تورُّدهُ
خداك قد اعترفا بدمي
فعلام جفونك تجحدهُ..؟
إنّي لأعيذك من قتلي
وأظنك لا تتعمدهُ
بالله هب المشتاق كرىً
فلعلَّ خيالك يسعدهُ
ما ضرَّك لو داويت ضنى
صبٍّ يدنيك وتبعدهُ
لم يُبقِ هواك له رمقاً
فليبكِ عليه عُوَّدُهُ
وغداً يقضي أو بعد غدٍ
هل من نظرٍ يتزودهُ ..؟
يا أهل الشوق لنا شرقٌ
بالدمع يفيض مورّدهُ
يهوى المشتاق لقاءكمُ
وصروف الدهر تبعدهُ
ما أحلى الوصل وأعذبه
لولا الأيام تنكدهُ
بالبين وبالهجران فيا
لفؤادي كيف تجلُّدهُ؟!
الحب أعف ذويه أنا
غيري بالباطل يفسدهُ
Переклад російською:
* * *
И есть ли взгляд, что возьмёт он с собой? Брось же хоть взгляд единый…