Як же тебе кохаю!
Знаю, не буде щастя й шлях до нього довжелезний,
Та знаю, що ти – єдина, і нема тобі рівних у світі,
Жінка із жінок ти – і що можу вдіяти я з собою?
Знаю, час кохання минув і гарні слова зів’яли.
Жінкою не будучи – що я можу сказати тобі?
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю, і знаю: живу у вигнанні,
І ти — ти теж у вигнанні, а проміж тобою та мною
Вітер, і грім, і блискавки, і хмари, і полум’я, й сніг.
Знаю: до тебе тягнутися – означає загинути,
І буду я всім серцем радий такому фіналу.
Міг би я розірватися на шматки для тебе, кохана,
Скільки б не було вибору – завжди тебе вибирав би.
О ти, чия сукня – чи з листя? Чи з аркушів із віршами?
О ти, хто себе укрила – чи від дощу? Чи від сліз моїх?
Як же тебе кохаю, і в морі очей твоїх карих
Пливу; куди – я не знаю, і зірок інших не бачу.
І я покинув межі розуму та свідомості,
І нині біжу, біжу я навздогін за безумством.
О жінко, тримаєш в руках ти моє беззахисне серце!
Молив я тебе щосили: не покидай мене ти,
Не залишай…
…Ким буду – якщо тебе не буде?
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю палко та неймовірно,
І із вогню кохання вже нізащо не піду я,
Чи може отак закоханий відмовитися і здатися?
І неважливо – чи виживу в полум’яній цій пристрасті,
Або, якщо загину, залишиться тільки вугілля.
Як же тебе кохаю!
Знаю, що вороття немає, і спалив кораблі за собою,
Знаю: у вирішальній битві чекає на мене поразка.
Нехай були тисячі жінок і тисячі випробувань,
Але як же тебе кохаю!
Падаю у безодню очей твоїх, й там борюся,
І, божевільний, силкуюся зловити зірки у небі,
Як же тебе кохаю, хоч переконання тверде:
Тим, що зараз поки що серед живих залишаюся,
Протистою любові до тебе – першому диву світу.
Як же тебе кохаю!
Ризикую я головою, загубив коня я на роздоріжжі,
Дорога до твого будинку зараз у війська в облозі,
Як же тебе кохаю, хоч переконання тверде:
Ім’я твоє повторюючи – богохульство чиню я.
Щоб шлях прорубити до тебе, над зошитами воюю.
Як же тебе кохаю!
І так, звичайно, я знаю: кохання моє – самогубство,
Коли цю роль завершу я, й порохнява впаде завіса,
Востаннє уткнуся в плече тобі головою своєю.
І я переконую себе, що в останньому цьому падінні
Рядки, що написані мною, ляжуть тобі на губи.
Як же тебе кохаю!
Так, наперед все знав я: що буде мені невдача,
Що цей роман моєю загибеллю завершиться,
І утнуть мені голову, і тобі принесуть її,
І тридцять днів я лежатиму на колінах у тебе,
Немов дитинча – лежатиму на колінах у тебе.
В який же захват приводить мене сама лише думка
Про цей фінал чудовий…
Як же тебе кохаю!
Як же тебе кохаю!
2024-04-26
Оригінал (автор – Нізар Каббані)
أحبك جدا
واعرف ان الطريق الى المستحيل طويل
واعرف انك ست النساء
وليس لدي بديل
واعرف أن زمان الحبيب انتهى
ومات الكلام الجميل
لست النساء ماذا نقول..
احبك جدا..
احبك جدا وأعرف اني أعيش بمنفى
وأنت بمنفى..وبيني وبينك
ريح وبرق وغيم ورعد وثلج ونار.
واعرف أن الوصول اليك..اليك انتحار
ويسعدني..
أن امزق نفسي لأجلك أيتها الغالية
ولو..ولو خيروني لكررت حبك للمرة الثانية..
يا من غزلت قميصك من ورقات الشجر
أيا من حميتك بالصبر من قطرات المطر
أحبك جدا واعرف أني أسافر في بحر عينيك دون يقين
وأترك عقلي ورأيي وأركض..أركض..خلف جنوني
أيا امرأة..تمسك القلب بين يديها
سألتك بالله ..لا تتركيني
لا تتركيني..
فما أكون أنا اذا لم تكوني
أحبك..
أحبك جدا ..وجدا وجدا وأرفض من نار حبك أن أستقيلا
وهل يستطيع المتيم بالحب أن يستقيلا..
وما همني..ان خرجت من الحب حيا
وما همني ان خرجت قتيلا
أحبك جداً
وأعرفُ أني تورطتُ جداً
وأحرقتُ خلفي جميع المراكبْ
وأعرفُ أني سأهزُم جداً
برغم أُلوف النساء
ورغم أُلوف التجاربْ
أحبُكِ جداً … !
وأعرفُ أني بغابات عينيكِ وحدي أحاربْ
وأني كـُكل المجانين حاولتُ صيد الكواكبْ
وأبقى أحبُك رغم اقتناعي
بأن بقائي إلى الآن حياً
أقاوُم حبُك إحدى العجائبْ
أحبُكِ جداً … !
وأعرفُ أني أُغامر برأسي
وأن حصاني خاسرْ
وأن الطريق لبيت أبيكِ
محاصر بألوف العساكرْ
وأبقى أحبُك رغم يقـيـني
بأن التلفُظ باسمكِ كفر
وأني أحاربُ فوق الدفاترْ
أحبُكِ جداً … !
وأعرفُ أن هواكِ انتحارْ
وأني حين سأكمل دوري
سيُرخى علي الستارْ
والقي برأسي على ساعديك
وأعرفُ أن لن يجـئ النهارْ
وأقنعُ نفسي بأن سُقُوطي
قـتيلٍ على شفـتيك انتصارْ
أحبُكِ جداً !
وأعرفُ منذُ البداية بأني سأفشل
وأني خـلال فصُول الرواية سأقـتل
ويحُمل رأسي إليكِ
وأني سأبقى ثلاثين يوماً
مُسجـى كطفلٍ على رُكبتيكِ
وأفرح جداً بروعة تلك النهاية
وأبقى أحبُكِ
أحبكِ جداً … !!!
Переклад російською:
Как же тебя люблю я!
Знаю, насколько длинен путь к невозможному счастью,
Знаю, что ты – единственная, нет тебе равных в мире,
Женщина женщин ты – что могу я с собой поделать?
Знаю: время любви прошло, увяли слова красивые.
Женщиною не будучи – что я могу сказать тебе?
Как же тебя люблю я!
Как же тебя люблю я, и знаю: живу в изгнании,
И ты в изгнании тоже, а между тобою и мною
Ветер, и гром, и молнии, и тучи, и снег, и пламя.
Знаю: к тебе дотянуться – означает погибнуть,
И буду я всем сердцем рад такому итогу.
Мог бы я разорваться на части для тебя, драгоценная,
Сколько бы ни было выбора – всегда тебя выбирал бы.
О ты, чьё платье – из листьев ли? Из листов со стихами ли?
О ты, кто себя укрыла – от дождя ли? От слёз моих ли?
Как же тебя люблю я, и в море глаз твоих карих
Плыву; куда – я не знаю, и звёзд мне иных не видно.
И я покинул пределы разума и сознания,
И ныне бегу, бегу я, следуя за безумием.
О женщина, держишь в руках моё беззащитное сердце!
Молил тебя что есть силы: не покидай меня ты,
Не оставляй…
…Кем буду – если тебя не будет?
Как же тебя люблю я!
Как же тебя люблю я жарко, невероятно,
И из огня любви уже ни за что не уйду я,
Да может ли так влюблённый отказаться и сдаться?
Неважно – смогу ли выжить в пламенной этой страсти,
Неважно – если погибну, и останутся только угли.
Как же тебя люблю я!
Знаю, что нет возврата, и сжёг корабли за собою,
Знаю: в решающей битве ожидает меня поражение.
Пусть были тысячи женщин и тысячи испытаний,
Но как же тебя люблю я!
Я падаю в бездну глаз твоих, и там я один воюю,
И, сумасшедший, пытаюсь допрыгнуть до звёзд и поймать их,
Как же тебя люблю я, хоть убеждение твёрдо:
Тем, что сейчас пока что среди живых остаюсь я,
Сопротивляюсь любви к тебе – первому чуду света.
Как же тебя люблю я!
И я головой рискую, коня потерял на распутье,
Дорога к заветному дому осаждена солдатами,
Как же тебя люблю я, хоть убеждение твёрдо:
Имя твоё повторяя – совершаю я богохульство.
Чтобы путь прорубить к тебе, над тетрадями я сражаюсь.
Как же тебя люблю я!
И да, конечно, я знаю: любовь моя – самоубийство,
Когда эту роль завершу я, и пыльный занавес рухнет,
В последний раз уткнусь в плечо твоё головою.
И я себя убеждаю, что в этом последнем падении
Написанные мной строки лягут к тебе на губы.
Как же тебя люблю я!
Конечно, заранее знал я, что потерплю неудачу,
Что этот роман моею гибелью завершится,
И голову мне отрубят, и тебе принесут её,
И тридцать дней я буду лежать у тебя на коленях,
Словно ребёнок маленький – лежать у тебя на коленях…
В какой же восторг приводит меня сама мысль об этом
Великолепном финале…
Как же тебя люблю я!
Как же тебя люблю я!