Час розлучить колись усіх, відправить усіх у могилу,
Довіку із ним заручені ми, та можемо учнями стати.
О, достаток життєвих благ, яким пишаються люди:
Проходить но мить – і зникли, їх вже немає і близько.
О ти, хто всього прагне від світу, обтяжуючи себе цим, –
Те, що сховано в завтрашній день, воістину буде іншим.
Скільки б золота ти не мав – чи багато його залишиться?
Та хоч би і трохи, хоч би одну чи вбережеш монету?
Брате мій, можеш ти досягти і достатку, і процвітання,
Та лише наступнику – не тобі – твої дістануться гроші.
Брате мій, немає нічого, що до кінця не пришло би,
Подумай, кому у цьому просторі ростиш ти плоди коштовні.
Брате мій, краще помірним бути. Хто бажає влади та слави –
Тих ти облиш: нехай б’ються вони, проливають кров за багатства.
Скільки правителів було? Дивись, куди поділися царства:
Зникли вони, ніби були із міражів чи із диму.
Час – найніжніший, найделікатніший з усіх, хто зраджує тебе,
Час – наймудріший за всіх, хто стріляє, і ніхто не влучить точніше.
Знаєш це – так скільки іще ти розважатися будеш,
Якщо ти вічно жити бажаєш і надією повен цією?
Послухай, було так: я лиха бачив, що крові і сліз солоніші,
Так що тужила і смерть сама, бо вони наближалися швидко.
Послухай, було так: житла я бачив, що були зрабовані люто,
Вкрадені й мешканці їх, і стіни, немає навіть тіней їх.
Послухай, було так: я бачив того, хто все примножував скарб свій,
І зводив прекрасний палац, що зростав усе вище і вище.
Послухай, було так: я бачив царя у могутності та у славі,
Оратора з ораторів бачив – промовляв, о як промовляв він!
Але невблаганним був часу хід – не залишив від них і сліду,
Нема ні палацу, ні тих, хто був там: старі вони чи немовлята,
І я бачив смерть, що до них поспішала, і не було порятунку,
Бо не втекти ні вперед, ні назад, ані вліво, ані направо.
Раптове лихо ти запитай: “Про мене подбаєш, вірно?”,
Звернутися можеш іще до могил – і повторюй питання,
І відповідь потім почуєш ти: “У цьому – вся наша сутність,
Бо ж для смерті створені ми, не приховували нічого”.
Могили ясно про те говорять, тільки люди погано їх чують.
Ось на плитах слова – то інші люди цим приходять на зміну.
Що, як і колишні, не знають себе, та їм радощів не вистачає,
І завжди їх зраджував час – цей обман дорогий занадто.
Мало коли ти побачиш сестру, що братові щиро рада:
Частіше вона на нього бурчить, бо його звички дратують.
Мало хто ближнього обдарує, поки живий той і поруч,
Поки його не загубить смерть – стрілою в самісіньке серце.
Брате мій, у діяннях наших розкриваємо, хто ми насправді,
Будь відповідальним, твори добро – що краще ти можеш зробити?
І знає той, хто людей захищає: вони його просто терплять,
І тільки важче від цього знання і йому самому, і людям.
То ж бо зменши число помилок твоїх, стримуй палкі бажання,
Оскільки кожен невірний крок може стати й останнім.
Гроші ти спочатку придбай, а витрачай їх вже потім:
Але що вимагають борг і закон, віддай ти обов’язково.
Якщо на тебе скаржиться хтось – мовчки зноси і спокійно,
І будь терплячим, навіть коли здається важким тягар цей:
Досить буде смирення, щоб невдоволений піднісся
В очах своїх, але пиха твоя лише злобу його посилить.
Брате мій, жага влади п’янить; той, хто стоїть нагорі,
Може звернути на шлях невірний, може стати тираном.
І це на країну накличе лихо – тоді розвернеться прірва:
Підіймається бунт, повстає народ, і кривавий жах перед нами.
Брате мій, схоже, що світ від нас воістину відвернувся
І нині ми бачимо захід багряний колишнього процвітання.
Тож нехай не зможе тебе винити і той, хто чекає нагоди
(А такий слідкуватиме невідступно за кожним невірним кроком)!
І будь-яка людина шукає себе в душі у себе же,
І вічно прагне вона змінити один свій стан на інший,
Нічим постійним вдоволена людина бути не може,
Поки що не породить вона з однієї турботи – іншу.
У кожного є, що дорого серцю, з чим і не розлучитися,
Та одного дня тягарем тяжким прихильності ці нависнуть,
Але бачив я також міцність зв’язків між друзями та братами –
Намагайся утримати нитку цю, доки живий ти і в змозі.
Брате мій, кожне створення у світі має свій сенс і рівень,
Увечері та вранці – усі ми є дітьми Аллаха.
І Аллах щедріший, ніж ті, від кого міг чекати би подарунка,
І вище Він будь-кого, чию щедрість ти б міг уявити,
І перед Царем цим всіх інших царів тьмариться тлінна слава,
І хвала йому, і нехай же він звеличиться та піднесеться!
Знай же: найприємніше в світі – це Його милосердя,
І більшого величчя нема в усіх світах невідомих.
2024.12.27
