Часу властиві цикли, смерті властиві причини,
Смертним властиві надії, і звичайно це для людини.
Лише гірше від того, що ніхто науки не здобуває.
Дме вітер долі крізь нас усіх, і долі ріка протікає.
І ось людина радіє, і за хвилину – заплаче:
Така ж бо її природа, і все це дано від Аллаха.
Бідняка вразило нещастя – але ніколи його не почує
Той, у кого багатство і хто над іншими тріумфує.
Кого б не створив владика (а створених ним – мільйони) –
Усі підвладні Аллаху, підвладні його законам.
Блаженний той раб, чий господар зробить усе за нього,
І виграв слуга, що розкаявся за покликом серця самого.
О ти, що змінив свою віру на світ оцей марнослівний,
Чи ти обміном задоволен? Ти бачиш, який він нерівний?
Та поки ти розважаєшся і все собі дозволяєш,
Смерть крадеться до тебе, порожній свій рот роззявляє.
І не все, що хоче людина, у житті вона може мати:
Так і більшість людей помирає, продовжуючи бажати.
Знищить смерть і будь-яку пристрасть, й усіляку напругу,
Смерть прийде й від любимої справи, а не лише через недугу.
І світ своєю красою лише дурня морочить –
Який нещасний воістину, хто бути обманутим хоче!
І хоч би як задоволений ти долею був своєю –
Будь-яке життя обірветься, і смерть укриє землею.
Та, всупереч своїй сутності, як в дрімоті всі перебувають,
Лиш події та ще трагедії їх зі сну виривають.
Не твори несправедливість ти ні за якої потреби,
На догоду іншим – не дій, і не переступай через себе.
І будуть часті в житті твоєму благі ознаки майбутні,
Нести ти будеш добрі звістки, про злі на якийсь час забудешь.
Зі списку добрих справ не викидай і найменшу, й навіть останню,
Та роби так добро, щоб було добро й результатом благодіяння,
Бо без наслідків не обійдеться будь-яка твоя дія,
І те, що нащадки похвалять згодом, – найкращим буде у ділі.
Сьогодні ти себе так розважаєш, ніби від смерті є втеча,
Але хто не зустрів її вранці – то побачить її надвечір.
Скільки людей – і старих, й молодих – призвела до смерті дорога!
Знаючи це, ти правдивим будь перед собою та богом.
Наскільки ж смерть до нас близько стоїть, наскільки ж вона жахлива!
А у світі плід найгірчайший є, і плід, що солодкий на диво.
Отой, хто не нехтує низьким для якоїсь своєї потреби,
Одного домагається: він близьких віддаляє від себе.
У день, коли темрява зійде і зір назавжди померкне,
Чи знайдеться для нього з тисячі хоч один милосердний,
Хто його і оплаче, й в могилу опустить, як це належить людям,
І землею укриє, й недовго поплаче, й не одразу забуде?
І усім назнаменована смерть, і на кожного день цей чекає:
Зустрічаємось зі вчинками усіма і за все ми відповідаєм.
2025.07.10