У віленській синагозі колись-то співав мій дід,
І виспівав всього себе. І збожеволів тоді.
Співай для мене, співай, зроби мені милість,
Так, як співаєш ти ввечері для себе для одного,
В час, коли сонце вже до землі скотилось,
І не хоче далі йти, і не підганяєш його.
І йду я вулицею, і погляд ніяково опускаю.
Відведи ж мене, відведи ж мене на нічліг!
І у мене теж серце – тиха флейта така є,
Під кінець дня вона і плаче про життя, що ти не зберіг.
Місто, холодне і галасливе, наповнюється світлом.
Сяють зірки яскраво, небесна хитається висота…
Заспівай мені наостанок про діда – він став божевільним, –
І про онука його, що, може, ще божевільнішим став.
2025.12.27
Оригинал (автор – Зелик Аксельрод):