Переклади з арабської

О ноче безплідного нуду, вона тягнеться так нескінченно… (ياليل الصب متى غده)

Оповідач:
— О ноче безплідного нуду, вона тягнеться так нескінченно, —
Не настає призначений час, благословенне «завтра».
Ось і заснув, хто дивився в темряву, ось і прокинувся знову:
Дійсність, чи сон, чи дійсність, чи сон, — самотній серед повторень.
Навіть зірка із висоти дарувала йому милосердя:
Плаче за ним, промені шле — а він усе дивиться невідривно.
Вклала йому у серце палку невгамовну спрагу
Ніжна чарівноока дівчина зі шляхетного роду.
Місця собі не знаходить — і від сердечної муки,
І від того, що для страти, вигнання — будь-якого достатньо доносу.

Дівчина:
— Зробила я пастку з очей моїх — ось він у неї й попався,
Міцно він спав, необережний, — ось і зненацька захоплений,
Як-бо це дивно, як несподівано: я і справді мисливець,
Хто, немов птаха у сітку, вловив хлопця в тонкій сорочці,
Я — ідол, що спокушає, що постав на дорозі у нього,
Я — і причина болю його, та втілюю я й спокусу,
Як дивно мені усвідомлювати все це тепер про себе…
Любий мені він — але йому служницею я не буду.
Ось він кричить від палючих мук, і вино ковтає квапливо,
Перемагає вино миттєво, вступає в голову притьмом,
Блискавки вергне з очей він тепер, гніваючись даремно,
Але ненадовго — і ось уже спить він сном непробудним.
Проливається в ньому закохана кров — але до чого страждання?
І так скажу я: о горе тим, хто буде подібний до нього!

Закоханий:
— Ні, не на тому лежить провина, і гріх не на тому, хто вбитий!
Бо ані очі його, ні рука не спричинили смерті.
І хоча це очі твої кров мою заперечують так уперто,
Але на щоках рум’янець заграв — ось він, ось він, той доказ!
Щоки твої зізнаються: вони до кровопролиття причетні,
Тож не примружуй ока лукаво, це не поможе в омані!
Воістину, не шукаю в тобі від загибелі я спасіння,
Вірю я, занапащаєш мене без наміру, ненавмисно.
Даруй-но, будь ласка, даруй мені сон, що заспокоїть пристрасть,
І, може, таки придумаєш ти, як зробити мене щасливим?
Це аж ніяк не зашкодить тобі, якщо ти зцілиш страждання
Закоханого так палко — хоч він і нижчий за тебе, й не поруч,
Але кохання йому не дає зробити жодного вдиху,
Не залишає воно йому місця живого на тілі.
Плаче про нього хай лютня його, до тебе звертаючись сумно, —
Бо завтра він перед судом постане, якщо пощастить — післязавтра,
Чи даси йому погляд узяти з собою? Кинь-но хоч погляд єдиний.

Оповідач:
— Закохані, дивимося на схід, де зоря спалахнула,
Сльозами сповняємо русла рік, що давно пересохли,
Чекає на зустрічі той, що любить, наступному дню довіряючись,
Та час — каламутний, бурхливий потік — забирає його далі й далі.
О як солодко, як чудово з коханою злуку відчути,
І якби не ці години — життя було би для нас безпросвітним.
I буде розлука, і буде вигнання — похмурі хмари загуснуть.
У серці як заховати тебе, як вберегти тебе можу?
Не ображаюся ні на кого — кохання прощає близьких,
І лише несправедливість мені душу деколи ранить.

2024.07.12

Оригінал (автор – Ібн Абі Зайд Аль-Кайравані):

ياليل الصب متى غده

أقيام الساعة موعدهُ؟

رقد السُّمَّارُ وأرّقهُ

أسفٌ للبين يردِّدُّهُ

فبكاه النّجم ورق لهُ

مما يرعاه ويرصدهُ

كلفٌ بغزالٍ ذي هيفٍ

خوف الواشين يشرِّدهُ

نصبت عيناي له شركاً

في النوم فعزّ تصيدهُ

وكفى عجباً أني قنصٌ

للسِّرب سباني أغيدهُ

صنم للفتنة منتصب

أهواه ولا أتعبدهُ

صاح والخمر جنى فمه

سكران اللحظ معربدهُ

ينضو من مقلته سيفاً

وكأن نعاساً يغمدهُ

فيريق دم العشاق به

والويل لمن يتقلَّدهُ

كلا لا ذنب لمن قتلت

عيناه ولم تقتل يدهُ

يا من جحدت عيناه دمي

وعلى خدَّيهِ تورُّدهُ

خداك قد اعترفا بدمي

فعلام جفونك تجحدهُ..؟

إنّي لأعيذك من قتلي

وأظنك لا تتعمدهُ

بالله هب المشتاق كرىً

فلعلَّ خيالك يسعدهُ

ما ضرَّك لو داويت ضنى

صبٍّ يدنيك وتبعدهُ

لم يُبقِ هواك له رمقاً

فليبكِ عليه عُوَّدُهُ

وغداً يقضي أو بعد غدٍ

هل من نظرٍ يتزودهُ ..؟

يا أهل الشوق لنا شرقٌ

بالدمع يفيض مورّدهُ

يهوى المشتاق لقاءكمُ

وصروف الدهر تبعدهُ

ما أحلى الوصل وأعذبه

لولا الأيام تنكدهُ

بالبين وبالهجران فيا

لفؤادي كيف تجلُّدهُ؟!

الحب أعف ذويه أنا

غيري بالباطل يفسدهُ

 

Переклад російською:

* * *

Рассказчик:
– О, ночь бесплодных томлений, она тянется так бесконечно, –
Не наступает назначенный час, благословенное “завтра”.
Вот и заснул, кто смотрел в темноту, вот проснулся опять он:
Явь, или сон, или явь, или сон, – одинок он среди повторений.
Даже звезда с ночной высоты даровала ему милосердье –
Плачет о нём, роняет лучи. На звезду он глядит неотрывно –
Сердце ему отяготила неутолимою жаждой
Девушка из благородного рода с ликом нежной газели.
Места себе он не находит – и от любовных терзаний,
И от того, что для казни, изгнанья – хватит любого доноса.
Девушка:
– Сделала я ловушку из глаз моих – вот он в неё и попался,
Крепко он спал – и застигнут врасплох силой превосходящей,
Как это странно, как неожиданно: я – и впрямь тот охотник,
Кто в крепкие уловил силки юношу в лёгких одеждах,
Я – искушающий идол, что встал у него на дороге,
Я – и причина боли его, и воплощенье соблазна,
Как удивительно мне про себя осознавать всё это…
Нравится мне он – но я ему никогда не буду служанкой.
Вот он кричит от мучений, потом вино глотает поспешно,
И вино побеждает мгновенно, в голову ударяя,
Молнии мечет из глаз он теперь, гневаясь бесполезно,
Но ненадолго – и вот уже спит он сном беспробудным….
Проливается в нём влюблённая кровь напрасно – к чему страданья?
И так скажу я: о, горе тем, кто будет ему подобен!
Влюблённый:
– Нет, не на том ведь лежит вина, и грех не на том, кто убит был!
Ведь ни рука его, ни глаза смерти не причинили.
Это глаза твои кровь мою отрицают упрямо,
Но на щеках играет румянец – вот же она, улика!
Щеки твои признаются в том, что к пролитию крови причастны,
Не прикрывай же лукавых век, не помогут они в обмане!
Воистину, не ищу в тебе от гибели я спасенья,
И верю я, что губишь меня без умысла, ненароком.
Во имя всего святого, даруй сон, что страсть успокоит,
И, может быть, придумаешь ты, как сделать меня счастливым?
Не повредит ведь вправду тебе, если ты исцелишь страданье
Влюблённого страстно – он ниже тебя и ныне с тобой не рядом,
Но страсть к тебе не даёт ему ни единого сделать вдоха,
Не оставляет она ему живого места на теле…
Так что плачет о нём пусть лютня его, к тебе печально взывая, –
Ведь завтра подлежит он суду, коль повезёт – послезавтра,

И есть ли взгляд, что возьмёт он с собой? Брось же хоть взгляд единый…

Рассказчик:
– О, жарко влюблённые, нам – восток, где заря загорелась,
Слезами наполним мы русла рек, что давно пересохли,
И страстно жаждет любящий встреч, грядущему дню доверяясь,
Но время – мутный, бурный поток – уносит его всё дальше.
О, сколь же сладко, прекрасно сколь с любимой соединенье,
И если бы не эти часы – был бы удел беспросветен.
Будет разлука, будет изгнанье – мрачные тучи сгустятся.
В сердце моём как тебя укрыть, как уберечь тебя мне?
Не обижаюсь ни на кого – любовь прощает всех близких,
И лишь несправедливость других душу порою ранит.
Tagged