Как я люблю работы этой время,
Когда стихает шум во всей округе
Под властью колдовской туманной ночи,
И только я одна, непобедима,
Торжественную службу начинаю
Перед моим незримым алтарём.
Летят минуты — я их не услышу.
Вот полночь бьёт (что лучше для работы?)
Так звонко — встрепенулась тишина,
Перо в руках забегало быстрее.
Часы идут — куда они спешат
Осенними короткими ночами?
Бессонница, что длится, не пугает,
Она не угрожает, как бывало,
Неверною и чёрною рукою,
А манит, словно юная мечта.
И любо так, и сердце счастьем бьётся,
И мысли расцветают золотые,
И словно кто склоняется ко мне,
Слова чарующие произносит,
От слов волшебных вспыхивает пламя
И молниею освещает мысли.
Перед рассветом ночь вокруг чернее,
И время свет гасить, чтобы его
Не устыдил вдруг день своим сиянием.
Погаснет свет; но нет — глаза пылают,
Пока ещё рассвет в окно тихонько
Не глянул серыми глазами; вещи
Из темноты тихонько проступают.
Тогда меня и побеждает сон.
А утром в зеркале своём я вижу:
Глаза блестят, и бледное лицо…
Просверкивают в мыслях, как тревога,
Легенды те, что слышала я в детстве, —
О перелеснике. Так говорит, бывало,
Нам бабушка седая, малым внукам:
“Вот девушка жила, не береглася…”
Не береглась, и несмотря на праздник,
За прялкою она сидела долго,
Церковный звон не слыша, не молилась,
И спать всё не ложилась. Вот за то
К ней ночью и являлся перелесник.
Не призраком, не дьяволом являлся —
Летучею звездой он падал в хату,
Красивым парнем в хате становился.
Он обольщал речами и глазами,
Подарки дорогие приносил ей
И бусы с драгоценными камнями,
Цветами украшал её, невестой
Всё называл, и расплетал ей косы,
Речами милыми он отравлял ей сердце,
И целовал — и вынимал он душу.
Наутро третьи петухи пропели —
И перелесник исчезал. Невеста,
Украшена цветами, засыпала
Тяжёлым сном. И целый день потом
Всё бледная ходила, как лунатик,
И лишь ждала, когда настанет ночь,
Чтоб с перелесником вести беседу
(Плохим те разговоры завершились)…
«Бабусь, а кто же был тот перелесник?» —
Всё спрашивала я, на что она
Крестилась только и бурчала тихо:
«Да не при хате ж, не при малых детях,
И не при хлебе ж говорить такое!
И на ночь ты не поминай — приснится!»
Да, я тебя послушалась, бабуля,
И на ночь никогда не поминаю
Я перелесника… Но отраженье
Напоминает каждый день о нём мне.
2026.05.22
Оригинал (авторка — Леся Украинка):
Як я люблю оці години праці…
Як я люблю оці години праці,
Коли усе навколо затиха
Під владою чаруючої ночі,
А тільки я одна, неподоланна,
Врочистую одправу починаю
Перед моїм незримим олтарем.
Летять хвилини — я не прислухаюсь.
Ось північ вдарила — найкращий праці час, —
Так дзвінко вдарила, що стрепенулась тиша
І швидше у руках забігало перо.
Години йдуть — куди вони спішаться?
Мені осіння ніч короткою здається,
Безсоння довге не страшне мені,
Воно мені не грозить, як бувало,
Непевною і чорною рукою,
А вабить лагідно, як мрія молода.
І любо так, і серце щастям б’ється,
Думки цвітуть, мов золоті квітки.
І хтось немов схиляється до мене,
І промовляє чарівні слова,
І полум’ям займається від слів тих,
І блискавицею освічує думки.
Передсвітом чорніє ніч надворі,
І час гасити світло, щоб його
Не засоромив день своїм сіянням.
Погасне світло; та палають очі,
Аж поки досвітки в вікно тихенько
Заглянуть сивими очима і всі речі
Почнуть із темряви помалу виступати,
Тоді мене перемагає сон.
А ранком бачу я в своїм свічаді
Бліде обличчя і блискучі очі,
А в думці, мов тривога, промайнуть
В дитячих літах чутії легенди
Про перелесника. Розказує, бувало,
Стара бабуся нам, маленьким дітям:
“Була собі колись дівчина необачна…”
Про необачну дівчину, що довго
За кужелем сиділа проти свята,
І не молилася, й на дзвони не вважала,
І спати не лягала, от за те
До неї уночі з’являвся перелесник;
Не дьяволом з’являвся, не марою,
Спадав летючою зорею в хату,
А в хаті гарним парубком ставав,
Облесливим — речами і очами.
Він їй приносив дорогі дарунки,
Стрічки коштовні й золоті квітки.
Він дівчину квітчав, і молодою
Своєю називав, і коси розплітав їй,
Речами любими затроював їй серце
І поцілунками виймав із неї душу.
На ранок, як співали треті півні,
Зникав той перелесник, а дівчина,
Уквітчана, убрана, засипала
Камінним сном. А потім цілий день
Бліда ходила, мов яка сновида,
І тільки ждала, щоб настала ніч,
Щоб з перелесником стояти на розмові,
А тим розмовам був лихий кінець…
“A хто ж був перелесник той, бабусю?” —
Питала я в старої, та вона
Хрестилась тільки завжди і казала:
“Та не при хаті і не при малих дітях,
Не при святому хлібові казати.
Не згадуй проти ночі, бо присниться!”
Так, я тебе послухала, бабусю,
Не згадую ніколи проти ночі
Про перелесника, моє свічадо тільки
Нагадує мені про нього вдень.