За ароматом Ружі прямуй,
навіки п’яний серед доріг, –
як чарівній флейті, йому вести,
і потрібно йти, і потрібно йти,
допоки не вбачиш дім та поріг.
Задля Дикої Ружі ти все знеси,
задля неї навій блакитні сни.
Ти пройдеш дороги, ліси, поля,
і потім побачиш, вже опісля –
будуть сльози і зірки навесні.
Про Дику Ружу співає мій шлях,
і сміється, і світиться, золотий.
Дика Ружа! Крізь тьму так сяєш ти,
Дика Ружа! Я прагну тебе знайти,
Іду я – вітер закоханий твій.
(1943 рік, концтабір Альтенґрабів)
2025.11.18
Оригінал (автор – Константи Ільдефонс Галчиньськи):
Dzika róża
Za Dzikiej Róży zapachem idź
na zawsze upojony wśród dróg –
będzie clę wiódł jak czarodziejski flet
i będziesz szedł, i będziesz szedł,
aż zobaczysz furtkę i próg.
Dla Dzikiej Róży najcięższe znieś
i dla niej nawiewaj modre sny.
Jeszcze trochę. Jeszcze parę zbóż.
I te olchy. Widzisz. I już –
będzie: wieczór, gwiazdy i łzy.
O Dzikiej Róży droga śpiewa pieśń
i śmieje się, złoty znacząc ślad.
Dzika Różo! Świecisz przez mrok.
Dzika Różo! Słyszysz mój krok?
Idę – twój zakochany wiatr.