Наснився фільм, у чомусь схожий на “Казку мандрів” по, гм, загальної оптимістичності. Весь сон я не запам’ятала, але там був момент, коли я вийшла до будинку… дуже непростого будинку. Там на сходах сиділа маленька дівчинка, плела вінок із якихось трав (без квітів), а над нею плив цей вірш – не літерами, голосом, але саме плив, щільний настільки, що до цих звуків можна було доторкнутися. Тільки обережно – щоб не обпектися.
На горі будинок,
У будинку цвях:
“Увійду у серце –
Здохне хай Москва”.
Над будинком дах є,
А у даху цвях.
Сонечко він ловить:
“Хай згорить Москва!”
У дворі труна є,
У труні цій цвях:
“Хай гнилою кров’ю
Вся стече Москва”.
А коли поверне
Всі борги свої,
Біс візьме до пекла
Кісточки її,
Щоб вони горіли
Жарко під котлом,
Щоб на місці міста –
Лише ліс кругом.
А дім і частокіл довкола мерехтіли таким світлом, яке буває в опала: переливи синього, зеленого, перлистого.
2025.11.26