Кохання ламає кістки нам – і зрощує, й знов ламає,
Ударом нас вбиває в пісок – і над хвилею нас здіймає,
Таврує розпеченим залізом, і потім, без тіл, – в голубінь,
Доводить до самого рубежу – і прибирає рубіж,
І в свисті вітру не знаємо, чи в прірву летимо – чи в висі,
І гинемо ми, коли впали – або коли піднеслися.
2025.05.19