Сльоза – таємниця,
І посмішка – таємниця,
І любов – таємниця,
Ночі сльоза посмішкою любові була.
Я не казка, щоб ти мене розповів,
Не мелодія, щоб ти мене співав,
Я не звук, щоб ти його слухав,
Я не те, що побачити треба,
Я не те, що треба пізнати.
Я — спільний біль, то викрикни ж бо мене!
Дерево так говорить із лісом,
Трава – із зеленим безкрайнім степом
Зірка – із Чумацьким шляхом,
А я говорю з тобою:
Ім’я своє скажи мені,
Руку мені дай,
Слово скажи мені,
Серце своє віддай.
2026.04.08
Оригінал (автор – Ахмад Шамлу):