Так часто ми геть тікаємо від тіні.
Наче стіни укриють від тьми.
Соромимось ми власного тіла,
Ховаємось ми.
З вечірки біжимо якнайдальш ми від страху –
У човнах ми, від стиду німі.
Та кожна суша зазнає краху,
Бо ховаємось ми.
Ми рідкісні птахи,
Ти нас ще зустрінь.
Хоч голова – в піски,
Та мрії – угорі.
Морочимо себе – важко так бути чесним,
Боїмося ми до сліпоти.
Та що залишимо, коли ми пощезнем?
Не відповісти…
Ми рідкісні птахи,
Ти нас ще зустрінь.
Хоч голова – в піски,
Та мрії – угорі.
2025.04.29