Постаріла Ассоль вишиває, сутулячись, схилилась над п’яльцями,
І не дивиться майже, який захід сонця над морем, який багрянець там;
Лише незграбно тицяє голкою, її тримаючи артритними пальцями, –
Щупальці і водорості переплітаються.
Несподівано піднімає голову, бачить бригантину на певній відстані,
І нешвидко киває сама собі, й оглядається діловито навкруг,
І насамкінець у піч підкидає хмизу, не знаючи навіть, навіщо він,
Ну а потім іде до моря, і палиця вкарбовується у вологий ґрунт,
І на борт вона сходить, зі старим обіймається ніжно приятелем:
“Ну, поїхали, – каже, – попереду ще двадцять тисяч льє”.
Усміхається, блиснувши зубами срібними. “Погода ясна… і
Знаєш, все ж таки дуже хочеться подивитись – чи такий він страшний, той Р’льєх”.
2025.07.12