Ми помилково закохані, та від нашої помилки світ розквітнув,
Від таємного поцілунку нашого і земля, і небо розквітли.
Ми помилково закохані, та сміємося на очах у міста,
І все місто бачить — від самотності нашої квартали його розквітли.
Ми помилково закохані, та цілувати тебе — не помилка!
Поцілунок твій — сухі гілки: без марева й тіні розквітли.
Поцілунок твій — завмирання променя у дзеркалах і у піснях,
Коли в гурті матерів усі порожні колиски — розквітли.
Твій поцілунок — жасмин серед зелені, білий і пломенистий,
Товщею попелу не стануть жасмину кущі — з подиху вулкана розквітли.
О ти, у кому мій плач замовк! О далечінь, що йде у безвість!
З’явився ти — і святилища всередині мене розквітли,
Сади Вавилону побачили сон наш — химерний, обвитий мріями,
І землі, що звикли до чорних хмар, від нашої зливи розквітли.
Мінаретів букети твоє ім’я шепотіли повільно й тихо,
А в твоїй країні, о боже мій, паломників намети розквітли.
Ми помилково закохані, та помилка вийшла далеко за межі нас,
І страх смерті вже не дозволений більш — адже з нас галактики всі розквітли.
2026.04.10
Оригінал (автор – Пайям Фейлі):