– Кожен із нас, – казала, – за любов свою менший.
Кожен із нас холодніший – дивись, як вона палає.
Коли спалахне – дорога відразу стане ясніше.
– До прірви веде дорога.
– Звісно, таке може бути.
Та
Кохання здійметься до неба – не полетиш інакше
Через усі континенти, через усі океани –
Тільки би дотягнутися, докликатися би тільки,
Побачити і почути, торкнутися хоч на мить би…
– Падеш підстреленим птахом.
– І таке може бути.
Та
Кохання тече крізь тіло музикою, що неможлива,
Немає її гостріше, та і солодше – немає,
І ми пливемо, мов риби, у прозорому цьому потоці…
– Шторм розіб’є об каміння.
– Шторм розіб’є об каміння.
Паду підстреленим птахом.
До прірви веде дорога.
Але ж бо як – без мелодій,
Але ж бо як – без польоту,
І як без вогню, і як же…
– Ніяк.
І я тебе вкрию килимом кольоровим,
Пледом з пташиного пуху та м’якою золою,
І анемони розквітнуть, а захочеш – то й маки,
І буде мотив твій звучати, й полум’я не погасне.
Просто тебе не буде.
2025.05.19